Гравчиня "Першої Столиці" Ольга ВОЙТЕНКО розповіла про початок війни та життя в Харкові.
"Почався весь цей жах 24 лютого о 5 ранку. Я солодко спала та прокинулася від сильних вибухів. Не РОЗУМІЛА, що взагалі ВІДБУВАЄТЬСЯ. Зателефонувала татові (він ВІЙСЬКОВИЙ), ЯКИЙ й сказав, що почалася ВІЙНА... було дуже страшно, я просто не РОЗУМІЛА, що робити. Почали збирати речі найнеобхідніші. Було дуже страшно виходити на ВУЛИЦЮ, але потрібно було йти в магазин. Йду та чую ці вибухи, воно хоч і було на КОРДОНІ, але ВСЕ РІВНЕ дуже страшно. На вулиці було багато людей: хто збирався їхати, хто почав бігти з речами в ПІДВАЛ, ХТО ПРОСТО наводив паніку. Була метушня. Дійшовши до магазину, я побачила величезну чергу, знаходитись на вулиці було максимально страшно, але продукти були потрібні, от і довелося стояти. Через декілька хвилин вибухи були все гучнішими і гучнішими, за метри 800 від мене впала ракета. Я купила все найнеобхідніше, йшла додому і думала "дай Боже, просто дійти". Прийшла, а мама каже: "Ми їдемо на дачу до друзів" (це три кілометри від будинку).
Ми поїхали втрьох: мамо, брат і я, а бабуся не захотіла з нами їхати та залишилася вдома. Ми приїхали і було більш-менш тихо, але страшно тому, що ми знаходилися біля окружної і все чули: як на Харків їдуть танки, як літають ракети, бо вони пролітали просто через нас. Але найжахливіше було 25 лютого, коли бомбили і в нас пропало світло, вода, опалення. Ми просиділи 9 днів без цивілізації. Я за ці дні в душі була лише 2 рази, коли ми їздили на квартиру, щоб набрати воду і зарядити хоч трохи телефони. Згодом зникла мережа у Київстара і зв'язатися було дуже складно, тільки якщо роздадуть Інтернет.
Шалено страшно було, коли це все починалося, але ще страшніше було вночі. Ми просто підривалися і лягали одразу на підлогу, щоб раптом, коли прилетить снаряд поруч, то хоч якось можна було вижити. Найстрашніше - це очікування і вечірня тиша. Ти просто не знаєш, як усе це буде, виживеш ти взагалі чи ні. Знаючи те, що біля нас ліс і там є танки - це дуже страшно. Ми завжди були одягнені і часто думали йти в підвал, але з часом втомлюєшся боятися і розумієш, що якщо прилетить снаряд до тебе, то так тому й бути. Дуже хотілося, щоб це закінчилося, а воно з кожним днем все ставало гіршим і гіршим. Шалено хотілося нормально жити, а не виживати.
Згодом наші батьки вирішили, щоб мене з моєю подругою відправили за кордон. Часу збиратися багато не було. Що було з собою, те й взяли. Ми поїхали на станцію та там був повний кошмар: людей море, всі хотіли якось пройти без черги. Важко, але нам вдалося влізти в поїзд "Харків-Львів". На полицях сиділи по 4 особи. Нам ще пощастило, бо люди спали взагалі у проході, тамбурі та біля туалету. Дякувати Богу, ми поїхали. І начебто думаєш, що все добре, ти в безпеці, але розумієш, що твої рідні не з тобою, і дуже сильно переживаєш!!"
Прес-служба ФК Перша Столиця
http://ps.fczh1.com |
